?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

33 з половиною

Як не без здивування відзначила моя сусідка "я вже все купила для дочки на перше вересня, а ти ще не обрала лікаря, хоча дата майже та!" Смішно, еге ж?


Тобто зрію. І якось абсолютно спокійно з цього приводу почуваюся. В мені визріває відповідь на концептуально питання "чи я готова в принципі народжувати в державних установах". З моменту кінцевої відповіді на нього для прийняття остаточного рішення буде достатньо 2-3 кроки зробити у правильному напрямку, замість метушні і знайомства з усіма гарними лікарями міста хоч їх і всього 3-4 контакта в мене, але ж все то час і зусилля. І ось при всьому моєму початковому негативу стосовно Ісіди, я все ж прийшла до того, що мені потрібен саме рекомендований правильний лікар там. Зараз я маю таку рекомендацію від свого чудового гінеколога і маю зустрітися з лікарем наступного тижня. Звичайно, якби ніхто з тих, хто видається вартим довіри, мені нічого не порадив, я можливо таки б пішла по пологових дивитися. Але,маючи кілька епізодів очікування під кабінетом лікаря "по зв'язках" я побачила таку бюрократію, тугу в очах породіль і якусь приреченість, що зваживши все, пішла б на це лише у крайньому випадку.



Навіть важко зараз уявити, що рівно рік тому ми знаходились в геть іншому місці в наших відносинах і обговорювали це із Ньюфелдом під час його візиту. Що впливає більше - чи то її власне зростання, чи зміни в Дімі, чи в цілому в родині - не можу напевне сказати. Все разом мабудь.
Сьогодні прокинулася о 7 і була щаслива, що ще застала тата і змогла з ним поснідати. Такі прості радощі:) Відчуваєшь їх особливу вартість, коли так було не завжди.


Така доросла, помічниця, розумниця - неможливо мила в своїх проявах, постійно хочеться її притиснути до себе:) Але не все так зефірно - стурбованість, стривоженість є і вони створюють значний "шум" в її маленькій голівці. Надто сильний, аби на його фоні чути здавалося б прості ЦУ. Я можу 10 разів повторити "а тепер - взувайся", запитати "що я зараз сказала?" і отримати у відповідь будь що, крім "взутися":) Цей ефект зависання деінде має місце і під час наших занять які я тепер майже звела до нуля, бо їй це явно зайве, і в знайомих рутинах... Особливо яскраво - десь з місяць. Я доволі довго і часто дратувалася, але останнім часом якось засвоїла, що це її нормальний за даних обставин стан, перестала давати зайві ЦУ і навпаки, стала більше брати на себе по дефолту. І якось полегшало.


Парадоксально, але чим рідше і менше я її "навчаю", тим більше ефекту. Читання і наразі обмежила невеличкими заголовками розділів, які читаю їй я. Маю ще проекспериментувати з текстом про поні.
Кілька днів не бралися за посібники - вона почала за власною ініціативою рахувати цеглинки в доріжці, відраховувати 2 хвилини при створенні кульок з якоїсь стрибучою хімії.
Звичайно мені ще дуже боязко відпустити вішки, але всі обставини наразі до цього схиляють.