?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Jun. 13th, 2014

Після двох перенасичених днів раптом всі плани поламалися і ми були вдома без жодного офіційного "заняття" для Іванки. Тайм-аут пішов нам на користь: я відіспалася, Іванка мала час зацікавитися розмальовкою (нехарактерне для неї заняття), грою з ляльками принцесами, виношуванням "туалетної справи".
Я з нетерпінням чекаю приїзду книг Холта, що мають допомогти мені позбутися шкільного мислення, а Дімі - відкрити альтернативне бачення світу, де школа не є ані обов'язковим, ані потрібним, а часто й тупіковим шляхом розвитку дитини. Чи сприйме він це, і на чому нам вдасться узгодити наші позиції стосовно Іванкіного навчання - час покаже. Поки скажу за себе - навіть маючи на меті зміну вектору в навчанні за своїм власним бажанням, відключитися від стереотипного підходу дуже важко. Десь вчора я зрозуміла, що прописи, читання та рахування - базові завдання для 5-літок, зрушення в яких легко оцінити наочно - не є такими обов'язковими до нав'язування дитині в регулярному форматі, як я це досі робила. Тобто методичне викроювання 15 хвилин на одне з таких завдань бажано без вмовлянь, але ж, будьмо відвертими, частіше ця моя ініціатива не зустрічає великого ентузіазму - це не зовсім про вільну освіту. Краще, ніж займатися тим самим в гамірній "групі товарищів" коли ти ще очі не розплющив у садочку, але по великому рахунку - те саме. З чим я абсолютно згодна в теорії, але поки втілення на практиці в мене шкутильгає, так це з тим, що навчання йде там, де людина бачить для чого їй це потрібно, або процес сам по собі захоплюючий. Тож сьогодні ми не відкрили жодного посібника, але з радістю рахували зібрану Іванкою смородину. І ось тут в мене була змога наочно продемонструвати, що таке десятки.
Ми рахували ягоди і складали їх купками по 10.
Не втомлююсь відзначати підтвердження феноменів Піаже - те що нам, дорослим, здається очевидним, потребує певного рівня сприйняття в дитини, який аж ніяк не визначається конкретним віком. І якщо дитина ще не там, ти хоч обмалюйся тими цифрами, але вона не сприйме "елементарні" речі.
Для нас поки каменем спотикання лишається числова пряма з десяти до 20. І я, відверто, дуже добре Івасю розумію - осягнути, що 15, де попереду одиниця, це - п'ятНАдцять, а 50 - п'ятдесят, зовсім не просто. До останнього вона натурально не хотіла чути мою підказку про таку просту на мій, дорослий погляд, річ, як додавання до 10. Ну що тут складного?! 5+10 - відповідь же ж уже в назвах складових! Лише з тиждень тому якось прислухалась до варіанту що "інша цифра наповзає на нулик в десятці", але в половині випадків, якщо не підкажу про "наповзає" все одно звичним способом рахує додаючі по одиниці - одинадцять, дванадцять...
Десятки взагалі в її свідомості - щось далеке і примарне, але тут достигла смородина. І те, стосовно чого я вже давно ломала голову я складнощі люблю, тож збиралася наочно показати приклад на десятках яєць, та все не вистачало матеріалу, втілилося спонтанно. Вочевидь ми ще дуууже далеко від самостійного рахування в межах десятків, але менш ніж за десять хвилин ми без жодного підштовхування з мого боку розклали ягоди на купки - 5 по 10 і ще 5 одиниць і повправлялися визначати їх кількість, коли я прикривала рукою якісь з купок. Цифри "сорок" і "дев'яносто" з загальнозрозумілого ряду "х-десят" вибиваються, ніколи про це не замислювалась:) Ми могли б і довше рахувати, та я вирішила скористатися гарною порадою когось з хоумскулерів і замість "дотиснути до останнього" завершити поки в дитини ще лишився драйв. Що на практиці одразу мені відплатило устократ Іванкіним завданням: а скільки буде 7 і 5? На що я відповіла і поставила їй легке грайливе питання "корова дала 13 літрів молока, а теля випило одне, скільки лишилося?" Спочатку вона щось невпопад відповіла, ми посміялися, і вона порахувала правильно. Була задоволена собою, що й потрібно нам наприкінці будь-якого навчального процесу. Ще порадувала мене: розповідала історію ляльки з кіндер-сюрприза. Батько подарував їй вейкборд у 10 років, їй зараз 18 і ось вона вже 8 років катається на ньому. Я зраділа: це, ти, кажу, так швидко порахувала! А вона: я не рахувала, просто сказала! Так оце ж і є наша мета, кицю!

Колись, цікаво було б за записами віднайти, коли саме, в Івасі з'явився такий симптом: вона по кілька разів йшла в туалет з бажанням "по-великому", але кожного разу не вдавалося, чи було щось незначне. Тоді це доходило до стану такої її напруженості, що на 3 чи 4 заход (які могли бути наступного дня, або навіть вже через день), дитина плакала від болю. Ми не одразу знайшли ліки, але врешті Алюміна Сіліката стала допомогати в таких випадках і потроху це явище з нашого життя зникло. Аж ось знову вже якийсь час тривають наші неодноразові походи "на горщик". Зараз проблема має трохи інший характер: на щастя больових симптомів немає, але звичайно ж що вона не почувається повністю розслабленною, доки на задньому фоні майорить ця лампочка, що може в будь-який момент засвітитися. І ми вже мали інцідент, коли перші безрезультатні поклики були ввечері, потім вранці перед Монтесорі, а там, вона вчасно не зорієнтувалася і трохи запачкала білизну. Добре, що я попередила Світлану, і та максимально все згладила, видала труси с Дінь-Дінь, і заспокоїла, що таке з усіма трапляється. Даю Алюміну, але не впевнена, що це вже з тієї ж опери. Ось сьогодні одним з бонусів нашого "гніздування" стало те, що всі чотири раптові набіги на туалет відбувалися в спокійній атмосфері, без поспіху, з мамою поруч. І може через те що ніякого таймеру в мене в голові не цокало, ми впорались з завданням десь за годину.

Після того Іванка розкрила свій творчий потенціал і хвилин 15 без зупину мені розповідала якусь свіжоспечену історію. І я відзначила, як сильно мені в дитинстві запам'яталося, що я мамі розповідаю якийсь свій новий "мега-твір", а вона вже не має сили мене слухати і брутально перериває, щоб вкладати спати, і як рідко я приділяю час тому щоби отак увібрати в себе все її "надважливе" без залишку, без відволікання на плани або дзвінки, не дивлячись краєм ока у телефон.